ЛIТОПИС РУСЬКИЙ



Категории Лiтописи ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Повiсть временних лiт З Богом починаємо, Отче, благослови. Повiсть минулих лiт Нестора, чорноризця Феодосiєвого монастиря Печерського, звiдки пiшла Руська земля, i хто в нiй почав спершу княжити, i як Руська Земля постала. Пiсля потопу три сини Ноєвi — Сим, Хам i Яфет роздiлили землю i домовилися нiкому не переступати в братнiй удiл, жити кожному у своïй частинi. I був тодi один народ. А коли намножилося людей багато, задумали вони звести башту до небес i мiсто Вавiлон. Господь роздiлив народи, давши ïм рiзнi мови, i розсiяв ïх по землi. Вiд тих народiв, вiд племенi Яфетового постав народ слов'янський, який жив на Угорськiй землi та Болгарськiй. Вiд тих слов'ян розiйшлися народи i стали називатися своïми iменами. Тi, що побiля Днiпра оселилися, — поляни, iншi — деревляни, бо осiли в лiсах; а тi, що осiли мiж Прип'яттю i Двiною, називалися дреговичами. Днiпро впадає в Понтiйське море, яке ще звуть Руським. Бiля нього ж учив святий апостол Андрiй, брат Петра. Прийшов вiн якось на Днiпровi гори й сказав своïм учням, що тут буде город великий з багатьма церквами i возсiяє Божа благодать. Мiж полян було троє братiв — Кий, Щек i Хорив, i була в них сестра Либiдь. Щек жив на горi, яка нинi зветься Щекавицею, Хорив — на другiй горi, яка стала зватися Хоревицею. I зробили вони городок, назвавши його на честь старшого брата Києвом. Були вони мужами мудрими й тямущими. Iншi говорили, що Кий був перевiзником, тому ходили На перевiз на Киïв. Але це не так, адже Кий княжив у своєму роду i ходив до цесаря в Цареград. А коли вертався назад, прийшов до Дунаю, поставив там невелике мiстечко i хотiв зостатися, але тi, що там жили поблизу, не дали. Так що й донинi називають дунайцi городище те — Києвець. Кий повернувся до Києва i там закiнчив своє життя, як i його брати та сестра. З тих пiр ïх рiд став княжити у полян. У 911 роцi з'явилася велика звiзда на заходi, подiбна до списа. У 912 роцi Олег послав мужiв своïх налагодити мир i укласти договiр з греками. Жив Олег, маючи з усiма землями мир i князюючи в Києвi. Прийшла осiнь, i Олег згадав свого коня, на якого зарiкався не сiдати, бо волхви провiщали йому смерть вiд того. Вiд конюхiв дiзнався, що кiнь помер, i вирiшив подивитися хоч на його костi, посмiятися над вiщуванням. Злiз з коня, наступив на череп улюбленця, а звiдти виповзла змiя i вжалила князя, вiд чого той i помер, прокняживши тридцять три роки перед тим. В лiто 945 року сказала дружина (вiйсько) Iгорева, що немає ïй у що вдягтися, немає зброï. Треба йти по дань. Послухав ïх Iгор, пiшов до деревлян, збираючи податi й чинячи насильство. Коли назад вертався, то вирiшив вiдiслати дружину додому, а самому ще повернутися, бо бажав бiльшого багатства. Почули це деревляни, стали радитися iз князем своïм Малом i сказали: Якщо вовк унадиться по вiвцi, по однiй все виносить вiн стадо, коли не уб'ють його. Так i цей: як не вб'ємо його, то нас усiх погубить. Послали до Iгоря сказати, щоб не йшов бiльше, а той не послухав. Вийшли деревляни з Iскоростеня i вбили Iгоря з його малою дружиною, i поховали там же. В лiто 946 року Ольга, жiнка Iгоря, зiбрала зi своïм сином велике й хоробре вiйсько й пiшла на деревлян. Зiйшлися два вiйська докупи, метнув Святослав списа, але попав у ноги коня, бо був ще дитиною. Пiдтримали князя Свингельд i Асмуд, ударили по деревлянах i перемогли ïх. Побiгли тi й зачинилися у своïх городах. А Ольга кинулася до Iскоростеня i стала бiля нього. Але цiле лiто не могла його взяти, бо деревляни добре оборонялися, знаючи, що нема ïм на що надiятися. Тодi Ольга послала в мiсто i сказала, що всi городи деревлянськi ïй здалися i згодилися платити дань. Деревляни сказали, що вони б радi вiдбутися даниною, але ж вона хоче за мужа вiдомститися. Ольга вiдповiла, що не прагне бiльше мститися, хоче лише дань помiрну з них узяти — по три голуби i три горобцi вiддвору. Деревляни дали княгинi, що хотiла, а та звелiла прив'язати до птахiв по вiхтю й пiдпалити. Голуби й горобцi полетiли до своïх гнiзд i спалили мiсто. Ольга ж старiйшин мiста спалила, багатьох перебила або в рабство своïм воïнам вiддала. Решту залишила й наклала на них дань тяжку. У рiк 968 прийшли вперше печенiги на Руську землю. А Святослав тодi був у Переяславцi. Ольга з онуками своïми заперлася у Києвi. Оступили печенiги мiсто великою силою — не можна нi вийти, нi звiстки подати. Люди знемагали вiд голоду i спраги. Затужили й почали питати, чи немає кого, хто б на ту сторону Днiпра перейшов по допомогу. Зголосився один хлопець. Вiн вийшов з вуздечкою i по-печенiзьки питав, чи не бачив хто його коня. Коли дiйшов до рiчки, кинувся в неï i поплив, а печенiги, хоч i стрiляли, нiчого не могли вдiяти. Хлопця пiдхопили з другого боку Днiпра в човен i привезли до дружини. Воєвода Претич вирiшив уранцi напасти на ворогiв i врятувати княгиню. Зчинили великий крик, печенiги подумали, що то Святослав, i розбiглися. А Святославовi послали гiнця, говорячи: Ти, княже, чужоï землi шукаєш i дбаєш про неï, а свою полишив. Князь швидко примчав до Києва i прогнав печенiгiв у поле, i було мирно. У рiк 993 — й пiшов Володимир на хорватiв. А коли повернувся, прийшли потiй сторонi Днiпра печенiги. Володимир вийшов напроти них i став на Трубежi коло броду, де нинi Переяславль. Нiхто не наважувався перейти на бiк противника. Тодi приïхав князь печенiзький i запропонував поборотися кращим мужам. Якщо киïвський воïн переможе — не будуть воювати три роки, а якщо печенiзький — воюватимуть три роки. Володимир став питати у таборi, чи є в них такий воïн, щоб перемiг печенiжина. Але не знайшлося такого. Затужив князь. Аж ось прийшов старий чоловiк i сказав, що є у нього вдома менший син, якого з дитинства нiхто не перемiг. А коли одного разу розгнiвався вiн, то подер шкiру, яку м'яв. Князь зрадiв i послав гiнця по того отрока. Прийшов той i попросив випробувати його силу великим роздражненим биком. Так i зробили. Коли бик пробiгав, кожум'яка вирвав у нього бiк iз шкiрою та м'ясом. Прибули печенiги, виставили свого воïна, великого i страшного. А муж Володимирiв був середнiй тiлом. Печенiжин посмiявся, а коли стали битися, русич швидко удавив його руками. Печенiгiв прогнали, а на броду заклали мiсто Переяслав, бо тут перейняв славу отрок той. Володимир зробив i його, i батька великими мужами. У рiк 997 — й Володимир пiшов до Новгорода, а печенiги довiдалися про це i стали навколо Бiлгорода. Стався у мiстi великий голод. А князь не мiгïм допомогти. Тодi зiбралося вiче. Вирiшили здатися. Аодин старець, що не був на радi, послав гiнця до старiйшин i попросив не здаватися ще три днi, а зробити те, що вiн звелить. I сказав зiбрати по жменi вiвса, або пшеницi, або висiвок, зробити з них бовтанку, з якоï варять кисiль. Потiм наказав викопати колодязь, опустити туди кадiб (бочку) з бовтанкою, а в iнший колодязь — медз водою. А наступного дня звелiв послати по печенiгiв. Городяни сказали, щоб печенiги взяли кiлькох заручникiв, а кiлька з них самих хай прийдуть до мiста й подивляться, що тут робиться. Печенiги зрадiли, думаючи, що бiлгородцi здаються, пiшли. А люди ïм i сказали: Навiщо губите себе, коли не можете перестояти нас? Стiйте хоч десять лiт, нiчого не зробите, адже нас годує сама земля! I показали ïм колодязi з бовтанкою та ситою (вода з медом). Дiстали з першого колодязя, зварили кисiль на очах у печенiгiв i ïли, потiм запили ситою з другого колодязя. Здивувалися посли печенiзькi, пiшли, розказали своïм князям, i тi вiдступили вiд мiста. У рiк 1201 -й. По смертi ж великого князя Романа, великого самодержця Русi, який подолавусi поганськi народи, мудро дотримуючись заповiдей Божих. Вiн кинувся на поганих, як той лев, сердитий був, як рись, i губив ïх, як крокодил, i переходив землю ïх, як той орел, а хоробрий був, як той тур, бо ревно наслiдував предка свого Мономаха, що погубив поганих половцiв, вигнав хана ïхнього Отрока за Залiзнi ворота (ущелина на пiвночi Грузiï), а хан Сирчан зостався коло Дону, рибою живлячись. Тодi Володимир Мономах пив золотим шоломом з Дону, забравши землю ïхусю i загнавши окаянних агарян (тут: араби, половцi i татари). Пiсля смертi Володимировоï залишився у Сирчана лише один музика Ор, i послав вiн його в Обези, щоб той сказав братовi: Володимир уже вмер. То ж вернися, брате, пiди в землю свою. I хай Ор мовитиме слова йому, спiватиме половецьких пiсень, а якщо не схоче той вертатися, дати понюхати зiлля, що зветься євшан. Той не схотiв нi вернутися, нi послухати, поки не понюхав євшан-зiлля. Заплакав i сказав: Краще на своïй землi кiстьми лягти, нiж на чужiй славному бути. I пiшов у землю свою, i народився вiд нього Кончак. Князь Роман ревно наслiдував Володимира i старався погубити iно-племiнникiв. Велика смута постала в землi Руськiй. Зосталися ж два сини його — Данило, чотирьох рокiв, а другий, Василько, двох лiт. Лiтопис руський — лiтописне зведення, створене на початку XIV ст. Його складовi частини — Повiсть временних лiт. Киïвський лiтопис i Галицько-Волинський лiтопис. Галицько — Волинський лiтопис (уривок) Данило вийшов з вiйськом iз Холма i на третiй день став у Галичi. А його любили городяни. Пiд'ïхав князь пiд город i спитав у галичан, чи довго вони хочуть терпiти владу чужинцiв. А тi закричали, що князь ïхнiй володар, Богом даний, i пустилися до нього, як бджоли до матки, як спрагненi води до джерела. Єпископ Артемiй i двiрський Григорiй противилися тому, але як побачили, що не втримають городян, покорилися. Данило ввiйшов у свiй город, прибув до храму Пречистоï Богородицi i прийняв престол, проголосивши перемогу. А ранком прийшла звiстка, що Ростислав вирушив у Галич, але, довiдавшись про прийом городян, повернув в Угорщину. Бояри, прийшовши до князя Данила, просили помилування, що згрiшили, тримаючи iншого князя. Данило вiдповiв, що помилував ïх, але щоб не робили так удруге, бо попадуть у гiрший стан. У 1252 р. угорський король прислав послiв до Данила з проханням допомогти у бою з нiмцями. Князь прийшов на помiч, i нiмцi здивувалися, побачивши спорядження русичiв. Конi мали налобники й шкiрянi покривала, а люди були в шатах, вiд яких iшов блиск. Данило ïхав поруч короля на конi, гiдному подиву. Сiдло горiло вiд золота. I стрiли, i шабля були прикрашенi золотом та iншими оздобами, а кожух обшитий грецькими златоглавами та кружевами, а чоботи iз зеленого саф'яну та золота...

Метки ЛIТОПИС РУСЬКИЙ, ДАВНЯ УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА, ЛIТОПИСИ XIII — XVI ст, твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ
ЛIТОПИС РУСЬКИЙ